Політика знайомств Білозерське Україна

Кирило-Мефодіївське товариство — Вікіпедія

Провідну роль серед них відігравали М. Костомаров , Т. Шевченко , Г. Андрузький , В. Білозерський , М. Гулак , П. Упродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України [6]. Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів — Україно-Слов'янське товариство Кирило-Мефодіївське братство було створене наприкінці  — на початку року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський , Микола Гулак , Микола Костомаров , Пантелеймон Куліш , Опанас Маркевич.

Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітників Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій , січень ». Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький , Олександр Навроцький , Дмитро Пильчиков , Іван Посяда , Микола Савич , Олександр Тулуб. У квітні року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 13 осіб. Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня  р. З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція.

Програма братства — «Закон Божий» — була викладена у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія» , основним автором яких був Микола Костомаров , та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і українського панславізму , романтика загальнослов'янської єдності, автономізму та народовладдя [7].

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі , шляхом здійснення ряду реформ ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їхньої національної мови, культури та освіти.

Кирило-мефодіївці розглядали слов'ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації зв'язки з братством підтримували осіб з Польщі , Литви , Чехії , Білорусі , Росії , України.


  1. Навігаційне меню.
  2. сервіс знайомств в Євпаторія Україна.
  3. .

При цьому Микола Костомаров , Василь Білозерський , Микола Гулак та інші були переконані, що таке право дає українцям їхня глибока релігійність, корені козацького республіканізму. Ад'юнкт Київського університету М. Костомаров вважав цілком можливим формування монархічної федерації у складі України та Росії з елементами республіканського ладу [7]. Лише третій варіант «Книги буття українського народу» набув рис конституційності, усе одно залишившись різновидом соціальної утопії без згадки про реальність державної незалежності українських земель.

Характерна риса: якщо для діячів польського опору ідеалом була свобода, то для більшості кирило-мефодіївців — соціальна рівність. Прихильники революційного напряму боротьби Т. Шевченко , О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, М. Савич, Г. Андрузький не мали сумніву в тому, що скасувати кріпацтво , повалити самодержавство зможе тільки народне повстання [7].

Привертає увагу розроблений студентом Г. Андрузьким документ «Начерки Конституції Республіки» — модель федеративної слов'янської республіки, яка мала поєднати в собі досвід Північноамериканських штатів і традиції Російської імперії [7]. Вона передбачала створення семи автономних штатів, включаючи Україну з Галичиною , Кримом і Чорномор'ям, Сербію , Болгарію , Бессарабію , Польщу. Пізніше, перебуваючи на засланні в Петрозаводську , Г. Андрузький дійшов до висновку: «Щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію, а вона зміцнювалася віками» [7].

Інших поглядів дотримувалися М. Костомаров , П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркович, О. Тулуб, Д. Пильчиков: вони вважали, що тривала просвітницька діяльність і реформи здатні забезпечити успіх політичних і соціальних перетворень [7]. Реальна діяльність членів товариства зводилася до зустрічей на квартирах М. Гулака або М. Костомарова , де велися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також до приватних бесід із молоддю, інтелігентами, дрібним чиновництвом.

Валерій Воронов (Вольф): \

Однак члени братства також вели й активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій «До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків» , творів Тараса Шевченка ; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ» , виданий року , та ін.

Літературно-стильовим зразком для М. Костомарова були, як вважають, «Книги народу польського і польського пілігримства» Адама Міцкевича. Але змістом «Книги битія…» — цілком оригінальні, відрізняючись, зокрема, своїм антикріпосницьким пафосом, та попри україноцентризм, солідарним почуттям до всіх слов'янських народів, у тому числі поляків та росіян. Можна сказати навіть, що «Книги битія…» були об'єктивно полемічні до «Книг народу польського…» з їхнім пафосом польської винятковості [8].


  1. найкраща послуга знайомств в Молодогвардійськ Україна.
  2. сайти сексуальних знайомств у Винники Україна.
  3. сайт знайомств людина Новий Буг Україна.

В «Книзі народу польського» немає ідеї об'єднання вільних слов'янських народів, а також не заперечується монархія як форма правління [9]. Враховуючи цілком очевидні аналогії поміж програмними ідеями Джузеппе Мадзіні та українських братчиків, досить слушним видається застереження М.

Варварцева щодо недооцінювання в історіографії впливів саме італійських патріотів на діяльність кирило-мефодіївців [10]. Проникнення ідей Джузеппе Мадзіні на терени України відбувалося практично водночас із їх появою. Попри «небезпечність» його праць, як їх трактували в Російській імперії, існував хоч обмежений, виїзд до європейських країн; «ворітьми» у світ було «вільне» місто Одеса, де італійські мореплавці були мало не найчисельнішими з іноземців; у столичних містах імперії з'являлися, хоч і після перегляду цензурою, англо-, франко-, німецькомовні часописи.

Тож легально і нелегально ім'я Мадзіні та його справа мали розголос, а разом з ідеями німецьких філософів — Й. Гердера, Й. Фіхте, Й. Шіллера, разом із літературними творами Й. Ґете, Й. Шиллера, Д. Байрона, А. Міцкевича — в Україні закладалися основи власного модерного націєтворчого процесу [11]. А отже, можна зробити висновок, що ідея демократичного устрою та ідея постання об'єднання України як рівної серед інших слов'янських народів імовірно підживлювалися саме західноєвропейською думкою і формувалися щонайперше під враженнями праць Й.

Фіхте та Д. У загальноімперському контексті попередниками братчиків інколи називають декабристів і проводять паралелі зі слов'янофілами. У значній частині англомовних підручників з історії Росії й СРСР для вищої школи коротку довідку про кирило-мефодіївців містить саме розділ «Слов'янофільство» [12].

Радянська історична наука теж часто перебільшувала вплив слов'янофілів на кирило-мефодіївців. Наприклад, Володимир Білодід заявляв, що для аналізу їхньої ідеології «треба зрозуміти вчення слов'янофілів. Опанувавши його, ми знатимемо про українофілів більше, ніж вони знали про себе».

Зростання національної самосвідомості на Україні. Реферат

Ідеї кирило-мефодіївців принципово відрізнялися від ідей російських слов'янофілів , опріч деяких моментів схожості. Поряд із думками, близьких до типових слов'янофільських кліше ідеалізація «словенського племені», його минулого; опертя на християнство, але, на відміну від слов'янофілів , без вивищення православ'я над католицизмом і протестантизмом та з поверненням йому первісного людяно-справедливого змісту — це те, чого не було у слов'янофілів , тут були ідеї, зовсім не чувані для «класичного» слов'янофільства, ідеї демократичні й об'єктивно революційні на той час — ідеї соціальної рівності та політичної свободи, гостре засудження самодержавства і панства, експлуатації, закріпачення України, слова гніву на адресу царизму; схвальна згадка про декабристів, ідея федеративної республіки.

Отже, погляди кирило-мефодіївців та слов'янофілів у низці питань можна вважати не лише відмінними, а й антагоністичними. Накинута згори в добу застою, ця теорія панувала в радянській історіографії десятиліттями. Початок вона бере в покаянних свідченнях Г. Андрузького : «…Слов'янське товариство мало двох голів: Костомарова і Шевченка , з яких перший належить до поміркованої партії, а другий до непоміркованих…» [16]. Очевидно, погоджуючись засадничо, члени братства розходилися в питаннях пріоритету завдань. Костомаров зосереджувався головно навколо проблем федералізму, слов'янської єдності й братерства, Т.

Шевченко у віршах закликав до боротьби за соціальне і національне визволення українського народу, П. Куліш наголошував на розвитку культури. Можна інтерпретувати це, як і різницю в методах досягнення цілей: одні виступали прихильниками еволюційного М. Костомаров , В. Білозерський шляху, інші — революційного Т. Шевченко, М. Гулак [17]. Проте Орест Субтельний справедливо застерігає, що ці розходження «не слід перебільшувати», бо «членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності і ідеали» і — найголовніше — «бажання покращити соціально-економічну культурну і політичну долю України» [18].

Вульгаризаторську теорію «двох крил», згідно з якою діяльність кирило-мефодіївців зводилася до безкінечних суперечок у чітко окреслених межах двох антагоністичних течій, історичній науці накинули партійні можновладці. У березні  року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Напередодні цієї події у будинку на Подолі, власником якого був протоієрей Андріївської церкви Завадський, з'явився новий мешканець — дев'ятнадцятирічний Олексій Петров , студент юридичного факультету Київського університету св.

Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано, втім устиг виховати сина. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, що колезький секретар Микола Гулак , який мешкав у цьому ж таки будинку, вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства. Якось Петров почув, як гості Гулака , а це були поміщик Микола Савич , студент Олександр Навроцький і професор Микола Костомаров , вели мову про республіканський устрій Росії.

Олексій познайомився з сусідом, виявив цікавість до теми, і Гулак схибив, він довірився йому.

Кирило-Мефодіївське товариство

Повідомив малознайомій особі основи конспірації товариства. Зокрема, показав Петрову золоту каблучку , на внутрішньому боці якої були слова: «В ім'я св. Кирила і Мефодія». Крім того, Гулак розповів Петрову про засади й цілі товариства, прочитав «Закон Божий» і навіть дозволив його переписати. Згодом цей документ став одним з основних доказів обвинувачення.

Що не дивно, адже там містилися несумісні з імперською ідеологією думки. Наприклад: «І пропала Україна — але так тільки здається» ; «Лежить в могилі Україна — але не вмерла».

Олексій Петров з'явився у заступника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича і зробив усний донос на членів братства. Сам Юзефович, котрий знав Костомарова , Куліша , був їхнім покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство.

Юзефович порадив студентові звернутися особисто до опікуна київського навчального округу — генерал-майора Траскіна він знав, як важко потрапити до нього на зустріч, тим паче звичайному студенту. Та Петров подолав усі труднощі і донос таки опинився на столі Траскіна. Той негайно відправив доповідну записку київському губернатору Бібікову.

Account Options

губернатор направив повідомлення про донос Петрова до сумнозвісного Третього Відділення , яке, зокрема, Герцен називав «центральною шпигунською конторою». Того ж дня шеф жандармів граф Орлов повідомив про це царя й отримав наказ заарештувати Гулака. На момент доносу Гулак уже проживав у Санкт-Петербурзі і служив у канцелярії ради університету. Арешт відбувся у його помешканні.